Кожен справжній релігійний досвід мав би провадити нас до вдячності. До вдячності за дрібні речі, які оновлене в Дусі серце починає бачити як дивовижний дар. Це стається лише тому, що ми отримуємо нову внутрішню духовну оптику.
Цей погляд відкривається тоді коли дозволимо Богові виводити нас із еґоцентричної самоізоляції і провадити нас, не пручаючись і не норовлячи займати його місце. Чому еґоцентризм не дозволяє бути вдячними? Бо у ньому все сконцентровано на нас самих і робить нас самозамкнутою системою, де немає місця для інших.
А ми самі стаємо схожі до протухлої від смороду кімнати, яку давно ніхто не перевітрював. Звідси часті невдоволення усім і усіма і, як наслідок, майже постійний внутрішній неспокій і дратівливість. Уявно розмістивши себе, свої бажання, очікування, устремління, плани у центрі намальованої нашою ж фантазією системи координат, виснажуємось самі і втомлюємо тих, що поряд.
